Будні бібліотеки

Літературна подорож" На гостини до Всеволода Нестайка "

Всеволод Зіновійович Нестайко народився 30 січня 1930 року в м. Бердичеві на Житимирщині.Коли Всеволоду було 3 роки загинув його батько. Йшов 33 рік. Рятуючись від голоду сім'я переіхала до Києва. Все своє життя він прожив у Києві.
Мати Всеволода Нестайко була вчителькою і квартира знаходилась в приміщенні тієї ж школи де вона працювала. Довгим і безтурботним було життя Всеволода в молодшій школі. Та закінчилось воно раптово одного дня - почалася Велика Вітчизняна Війна. Хлопцеві тоді було 11 років . Всеволод з мамою 2 роки провів в окупації. Мама організувала в своій кімнаті підпільне навчання. В 1947 році він закінчив 10 класів і поступив до Київского університету. Нелегкими і голодними були повоєнні роки Всеволода Нестайка, але  то були роки юності і студенства. В ті роки він почав писати для дітей веселі і мудрі книжки .Від діда він успадкував незвичайне почуття гумору. Звичайно ж, без таланту без доброти і любові до дітей дитячим письменником стати неможливо. Всеволод Нестайко написав близько тридцяти книжок оповідань, казок, повістей. Найвідоміші з них" В країні сонячних зайчиків", Робінзон Кукурузо", "Тореодори з Васюківки", "Одиниця з обманом", "Незвичайні пригоди в лісовій школі" .Його твори про життя школярів , про дружбу, взаємодопомогу, вірність і самовідданість, про вміння знаходити вихід із складних ситуацій не втрачаючи при цьому почуття гумору й оптимізму.
Читачі бібліотеки мали можливість більш детально познайомитись з творчістю Всеволода Нестайка переглянувши книжкову виставку" Країна сонячного дитинства".Діти  обмінялись враженями від прочитаних книг , а також прийняли участь у вікторині " Чи уважний ти читач"

Поетичний струмочок "У ріднім слові - цілий світ".

Щороку 21 лютого народи нашої планети святкують День рідної мови. Це незвичайне свято, і відзначають його по-особливому.  В цей день люди нагадують одне одному про те, як важливо берегти рідну мову. Адже мова - це великий скарб народу.
Мову не вигадаєш, не витвориш за рік чи два . І творить ії весь народ. Мудрий народ вчиться  рідної мови у  дідів-прадідів,розмовляє нею,пише, співає, думає. І звичайно ж , передає ії своїм дітям та онукам .Якщо ж народ говорить чужою мовою , а своєї не шанує , цурається , то вона в'яне , засихає і гине . Так зникло дуже багато мов .І народи, які не вберегли своєї мови , тепер мусять розмовляти чужими.Ми  - болгари знаємо , вивчаємо і розмовляємо українською мовою і щасливі бо маємо свою мову - болгарську .Тож кожен з нас і всі ми гуртом маємо берегти ії .В цей день в дитячій бібліотеці лунали дві рідні мови:болгарська і державна - українська. Діти читали вірші, співали пісні українською і болгарською мовами. Погралися в літературну гру та познайомилися з книжковою виставкою" Мова - наша гордість і безцінний дар"

Перлина душі – моя мова і слово

(літературна година)

(21.02.2019)

Родна  реч,  омайна,  сладка,

що  звучи  навряд  край  мен,

реч  на  мама  й  на  татка

реч,  що  мълвим  всеки  ден.

У  кожного  народу  є  своя  мова,  вона  для  них  найрідніша  і  найдорожча,  кожен  народ  має  право  нею  думати  та  розмовляти. 

Бо  доки  народ  має  мову – є  і  сам  народ,  а  не  стане  мови,  не  буде  й  народу,  тому  що  мова  основа  національності. Кожному  дорога  своя  мова: полякові – польська,  французові – французька,  українцеві – українська,  болгарам – болгарська. І  кожен  про  свою  мову  скаже,  що  вона  найкраща,  бо  для  нього  вона  найрідніша. Він  уперше  її  почув  від  матері  та  батька,  вперше  її  зрозумів,  назвав  усі  предмети  і  явища,  свої  почуття  та  мрії  рідною  мовою,  тому  й  залишиться  вона  у  серці  на  все  життя.

Обичам  те,  българска реч,

Звук  сладък,  наймил  в  звуковите,

Ту  арфа  звълива,  ту  меч

На  майстор  художник  в  ръцете.

В  бібліотеці  для  дітей  була  оформлена  книжкова  виставка  «Език  мой  роде,  български  и  вечен!». На  ній  представлені  казки,  оповідання  вірші,  приказки  на  болгарській  мові. Також  діти  взяли  участь  в  конкурсі  віршів.

На  заході  лунали  вірші  українською  та  болгарською  мовами. Діти  отримали  подарунки  та  весело  провели  час  в  бібліотеці.

Хвилина скорботи "Не в світ приходили ті діти".

Щорічно,  в  четверту  суботу  листопада  в  Україні  відзначається  день  пам`яті  жертв  голодомору.  Щохвилини  з  вересня  1932 року  по  липень  1933-го  помирали  щонайменше  17  осіб,  щогодини- більше  1000.  щодня  понад  24000 .  За  10  місяців  Україна  втратила  чверть  свого  населення.  В  голодомор,  за  оцінками  дослідників,  померло  від  7  до  10  мільйонів  чоловік.  Голодне  лихоліття  найбільше  вразило  дітей.  Третина  всіх  померлих 

від  голоду - діти.

                   В  бібліотеці  запалили  свічку  памя`ті  і  вшанували  всіх  померлих  від  голоду  в  ті  страшні  часи.  Дітям  була  представлена  книжкова  виставка "Голодомор - трагедія  українськог  народу".  На  виставці  представлені  книги, спогади  свідків  тих  жахливих  подій,  художньо - документальні книги відомих  українських  письменнків У. Самчука"Марія",

О. Жовна "Маленьке  життя".

                 

                    Голодомор  1932 - 1933 років  в  Україні  назавжди  залишиться  в  пам`ті.  як  одна  з  найстрашніших  сторінок  минулого,  тому  що  пам`ять - це  нескінченна  книга,  в  якій  записано  все  життя;  і  життя  людини  і  життя  країни.